Задати питання
flag Судова влада України

Стаття в газеті "Хлібороб" від 10 вересня 2016 року.

28 вересня 2016, 15:22

 Узагальнення судової практики розгляду Вовчанським районним судом Харківської області  спорів, пов’язаних із застосуванням норм житлового законодавства за період 2014 -2015 роки.

 Актуальність теми даного узагальнення полягає в тому, що сфера житлових відносин займає провідне місце у сучасній системі права та юриспруденції, важливу нішу у системі цивільного права.

 Дотримання прав і свобод громадянина, особливо тих, що гарантовані Конституцією, є невід'ємною умовою становлення правової держави. В умовах сьогодення у суспільстві все більш зміцнюється та виходить на перший план розуміння права на житло, як одного з природних і невід'ємних прав людини. Права людини, що нерозривно пов'язані з житловими, встановлені та захищаються низкою нормативних актів, що діють в Україні. У статті 47 Конституція України встановлено право кожного на житло. Реалізуючи це конституційне право громадяни на власний вибір можуть побудувати житло, придбати його у власність чи взяти у оренду. Тому зараз право на житло вже перестає зводитись переважно до безкоштовного отримання особою житла у державному чи громадському житловому фонді. Вагому його частину починають складати правовідносини з отримання житла у власність чи користування на цілком оплатних засадах. Право на житло реалізується у конкретних правовідносинах, учасниками яких є безпосередні носії цього права - громадяни.

 Основоположні засади закріплюються в низці нормативно-правових актів, таких як Конституція України, Цивільний кодекс України, Житловий кодекс України, законах України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актах інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, договорами сторін у встановлених межах, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 Україна 17 липня 1997 року ратифікувала Римську Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, а також Перший протокол та протоколи № № 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. Певна увага приділена в Конвенції правам людини, що пов'язані з житлом. Так, п. 1 ст. 8 Конвенції встановлює, що кожна людина має право на повагу до її житла. Цим правом закріплена недоторканність житла, яка проголошена також у ст. 30 Конституції України. Відповідно до цього ніхто не може перешкоджати особі у законному володінні, користуванні чи розпорядженні своїм житлом, а будь-які порушення цих повноважень захищаються у встановленому законом порядку.

 Окрім цього, необхідно звернутися до правових позиції Європейського суду з прав людини, а саме до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 pоку). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

 Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

 Як встановлено у главі 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інший правочин, не заборонений законом. Але, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

 Одним з найбільш природних і невід'ємних прав людини є право на житло. Кожному гарантується право на житло, але це право, як і кожне інше, має преюдиціальне значення, якщо може бути реалізоване (ст. 47 Конституції України). А право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших осіб від посягань найчастіше реалізується шляхом звернення до компетентних органів. І серед різноманітних національних механізмів і засобів забезпечення прав і свобод людини найбільш поширеним є судовий захист.

 Правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств та установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації та збереження.

 

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року за № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження.

 В даний час проблема забезпечення права особи на житло набуває особливого значення і складнощі полягають не тільки у недосконалості законодавства, проблемах щодо реалізації права на житло, а й у недостатньому рівні його захищеності від правопорушень через різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

 На невисокому рівні й досі залишається реалізованість та захищеність окремих прав і свобод, а система забезпечення житлових прав і свобод особи в сучасній Україні поки що перебуває на стадії становлення. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст. 2) зобов'язує державу забезпечити кожній особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для кожної особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними або законодавчими органами. Тому судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. Судова влада повинна здійснювати контроль за неухильним дотриманням вимог законності всіма, без винятку, суб'єктами права. При цьому, поряд зі здійсненням цілої низки функцій, судовій владі відводиться специфічна роль гаранта прав і свобод людини. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Ефективний механізм судового захисту прав людини — це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави. Тому особливе значення за сучасних умов має вивчення механізму судового захисту суб'єктивних прав та інтересів, що передбачає дослідження взаємодії матеріального і процесуального права, засобів порушення і розвитку процесу, видів цивільного судочинства, стадій процесу, механізму впливу судових рішень на суспільні відносини і тощо.

 На теперішній час потребують докорінної зміни чинні законодавчі та інші нормативні акти, прийняті за роки незалежності України, що регулюють правові відносини у житловій сфері.

 

Розвиток житлового права, перш за все, вимагає оновлення житлового законодавства шляхом прийняття нового Житлового кодексу, проект якого розроблений Кабінетом Міністрів України і опублікований для широкого обговорення. Такий нормативний документ вкрай необхідний, оскільки відносини, пов’язані з користуванням жилими приміщеннями (договір оренди, найму житла), правом власності на житло регулюються значною кількістю нормативних актів, у тому числі підзаконних, що ускладнює правове регулювання цих питань.

 Новий Житловий Кодекс дозволить не тільки зменшити кількість підзаконних нормативних актів (особливо тих, що датовані ще до 1990 року), а й упорядкувати, кодифікувати численні нормативні акти, прийняті за останні десять років, і розробити нові, які регулюватимуть порядок задоволення житлом громадян у нових умовах.

 Слід виділити Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних питань від 23 грудня 2011 року № 13 «Про узагальнення судової практики розгляду судами спорів, що виникають із договорів найму жилого приміщення (ст. ст. 61-71 Житлового кодексу України)».

 Відповідно до статистичних даних за 2014 рік  судом розглянуто 599 цивільних справ позовного провадження, з них,  24 справи про спори,  що виникають з житлових правовідносин, що складає  4 % від  усієї кількості розглянутих справ позовного провадження:

 про усунення перешкод у користуванні  житловим приміщенням  - 1 справа  - відмовлено;

про виселення – 3 справи, з них: 2- задоволено, 1- відмовлено;

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – 20 справ, з них: 12 задоволено, 3- залишено без розгляду, 5- закрито;

 

Відповідно до статистичних даних за 2015 рік  судом розглянуто 660 цивільних справ позовного провадження, з них,  24 справи про спори,  що виникають з житлових правовідносин, що складає  3,6 % від  усієї кількості розглянутих справ позовного провадження:

про  визначення порядку користування  житловим будинком – 1 справа – відмовлено;

про виселення – 5 справ, з них: 2- задоволено, 1-закрито, 1- залишено без розгляду, 1- передано до іншого суду;

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – 19 справ, з них: 16 задоволено, 1- залишено без розгляду, 1- відмовлено.

 Відповідно до статистичних даних  станом на  01 травня 2016 року судом розглянуто 209 цивільних справ позовного провадження, з них,  8 справ про спори,  що виникають з житлових правовідносин, що складає  3,8 % від  усієї кількості розглянутих справ позовного провадження:

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – 8 справ, з них: 8 задоволено.

 Слід зазначити, що судді при розгляді справ вказаної категорії дотримуються вимог чинного законодавства, всі позови пред'являються до суду за правилами підсудності, визначеними главою 1 розділу III ЦПК України.

Проведеним узагальненням випадків неоднакового застосування законодавства при розгляді справ даної категорії не встановлено. 

  В.о. голови  Вовчанського районного

     суду Харківської області                                                                           С.В.Ворона