Про це йдеться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, при розгляді справи про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що між КС “Істок” та відповідачем укладений кредитний договір від 17 липня 2013 року, за умовами якого останньому наданий кредит у розмірі 11 000,00 грн на 18 місяців під 39,5 % річних, із кінцевим терміном повернення до 26 січня 2015 року. Додатковою угодою від 28 квітня 2014 року № 1 до кредитного договору від 17 липня 2013 року відсоткову ставку за кредитним договором підвищено 158 % річних.
Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору, позивач просила суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість станом на 30 червня 2015 року за кредитним договором від 17 липня 2013 року у розмірі 6 873,27 грн, за відсотками, 18 117,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 720,18 грн, а всього 38 711,40 грн та судові витрати у розмірі 387,11 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2015 року позов задоволено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року позов задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму заборгованості за кредитним договором, оскільки він належним чином не виконував взятих на себе зобов’язань.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки особливий період припинявся у проміжки між періодами проведення мобілізації. Крім цього, апеляційний суд не застосував пункт 13 статті 14 вказаного закону, яким передбачено, що особам, які мають право на пільги видаються посвідчення, тоді як позивач такого посвідчення суду не надав.
Судами встановлено, що 17 липня 2013 року між КС “Істок” та відповідачем укладений кредитний договір, за умовами якого кредитор надав позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 11 000,00 грн, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і виконати свої обов’язки за вказаним кредитним договором у повному обсязі. Строк дії кредитного договору встановлений 18 календарних місяців до 26 січня 2015 року, відсоткова ставка складає 39,5 %. Позичальник щомісячно сплачує кредитору платіж, що складається із нарахованих відсотків та частини кредиту, у дати та у розмірі, що вказані у графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному в додатку до кредитного договору, який є невід’ємною частиною договору.
Згідно з розрахунком КС “Істок” за кредитним договором від 17 липня 2013 року заборгованість станом на 30 червня 2015 року складає 6 873,27 грн зі сплати кредиту, 18 117,95 грн із сплати нарахованих відсотків, інфляційні нарахування, 13 720,18 грн, а всього заборгованість складає 38 711,40 грн.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації” від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов’язаним, з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно з положеннями Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, у зв’язку із чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Постанова
Іменем України
26 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 522/12270/15-ц
провадження № 61-21025св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач – Кредитна спілка «Істок»,
відповідач – ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кредитної спілки «Істок» на рішення Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року Кредитна спілка «Істок» (далі – КС «Істок») звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що між КС «Істок» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір від 17 липня 2013 року № ДК-4257, за умовами якого останньому наданий кредит у розмірі 11 000,00 грн на 18 місяців під 39,5 % річних, із кінцевим терміном повернення до 26 січня 2015 року. Додатковою угодою від 28 квітня 2014 року № 1 до кредитного договору від 17 липня 2013 року № КД-4257 відсоткову ставку за кредитним договором підвищено 158 % річних.
Посилаючись на порушення ОСОБА_4 умов кредитного договору від 17 липня 2013 року № ДК-4257, позивач просила суд стягнути із відповідача на свою користь заборгованість станом на 30 червня 2015 року за кредитним договором від 17 липня 2013 року № ДК-4257 у розмірі 6 873,27 грн, за відсотками 18 117,95 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 720,18 грн, а всього 38 711,40 грн та судові витрати у розмірі 387,11 грн.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь КС «Істок» заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 711,40 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь КС «Істок» заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 711,40 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач зобов’язаний сплатити позивачу суму заборгованості за кредитним договором, оскільки він належним чином не виконував взятих на себе зобов’язань.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року змінено. Позов КС «Істок» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь КС «Істок» за кредитним договором від 17 липня 2013 року № КД-4257 заборгованість станом на 30 червня 2015 року у розмірі 6 803,30 грн, інфляційні втрати за період із 28 квітня 2014 року по 31 травня 2015 року у розмірі 4 033,51 грн, а всього заборгованість у загальній сумі 10 836,81 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У січні 2017 року КС «Істок» подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки особливий період припинявся у проміжки між періодами проведення мобілізації. Крім цього, апеляційний суд не застосував пункт 13 статті 14 вказаного закону, яким передбачено, що особам, які мають право на пільги видаються посвідчення, тоді як позивач такого посвідчення суду не надав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 січня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
У березні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу КС «Істок», у яких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга КС «Істок» не підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що 17 липня 2013 року між КС «Істок» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № КД-4257, за умовами якого кредитор надав позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 11 000,00 грн, а позичальник зобов’язався повернути наданий кредит і виконати свої обов’язки за вказаним кредитним договором у повному обсязі. Строк дії кредитного договору встановлений 18 календарних місяців до 26 січня 2015 року, відсоткова ставка складає 39,5 %. Позичальник щомісячно сплачує кредитору платіж, що складається із нарахованих відсотків та частини кредиту, у дати та у розмірі, що вказані у графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному в додатку до кредитного договору, який є невід’ємною частиною договору.
Згідно з видатковим касовим ордером від 17 липня 2013 року на підставі кредитного договору від 17 липня 2013 року № КД-4257 ОСОБА_4 отримав 11 000,00 грн.
28 квітня 2014 року між КС «Істок» та ОСОБА_4 укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору від 17 липня 2013 року № КД-4257, за умовами якого у зв’язку із порушенням позичальником графіку повернення кредиту та сплати відсотків викладено пункт 1.3 договору у такій редакції: «відсоткова ставка за договором становить 158 % річних».
Згідно з розрахунком КС «Істок» за кредитним договором від 17 липня 2013 року № КД-4257 заборгованість станом на 30 червня 2015 року складає 6 873,27 грн зі сплати кредиту, 18 117,95 грн із сплати нарахованих відсотків, інфляційні нарахування ? 13 720,18 грн, а всього заборгованість складає 38 711,40 грн.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем військової частини А2238 та перебуває на військовій службі, що підтверджується довідками командира військової частини А2238 від 11 листопада 2014 року № 154/54/4/3718, від 26 квітня 2016 року № 154/54/4/1138, від 07 грудня 2016 року № 154/54/4/3509.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов’язаним ? з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов’язаних ? з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Водночас статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення законодавства, дійшов правильного висновку про те, що позивачу, як військовослужбовцю Збройних сил України, проценти та штрафні санкції за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Такий висновок апеляційного суду є правильними, відповідає вимогам закону та встановленим у справі обставинам.
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що особливий період припинявся у проміжки між періодами проведення мобілізації є помилковими і зводяться до неправильного тлумачення заявником положень законодавства України.
Посилання заявника у касаційній скарзі на положення пункт 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», є необґрунтованими, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Таким чином, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, у зв’язку із чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Висновки суду по суті вирішення спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належним чином.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції – без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кредитної спілки «Істок» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак, С. О. Погрібний, Г. І. Усик.
Джерело: офіційний сайт Юридичний факт.
_03_03.png)
